Не вірю в жіночу дружбу

 У мене немає близьких подруг. Я не вірю в жіночу дружбу і от чому.

Після того, як я вийшла заміж ще в студентські роки, я потроху перестала спілкуватися зі своїми шкільними і університетськими подругами. З'явилися нові інтереси, нові приятелі. Здебільшого ми почали дружити родинами. 

Розпочавши свою карєру після закінчення університету в одному з обласних центрів, через кілька років ми з чоловіком вирішили переїхати до столиці. Швидко обидва знайшли роботу по спеціальності, і вже за два роки я отримала підвищення по роботі.  Мій керівник запропонував мені самій знайти собі в помічники підлеглого. Через знайомих зі свого минулого місця роботи я познайомилася з Оксаною. Поговоривши з нею по телефону, попросила вислати своє CV, потім запросила до себе на співбесіду. Оксана жила в іншому місті, але була не проти переїзду до столиці, тим більше, що запропонована зарплата набагато перевищувала ту, що вона отримувала на той час. Хоча Оксана і не була спеціалістом в тій області, що їй було запропоновано, але цих знань в університетах не дають, я теж колись всьому навчалася на роботі майже з нуля. Мене влаштовувало, що дівчина хоче вчитися нового і не боїться труднощів, тому я охоче запросила її працювати до себе помічником.

За три роки, що ми провели в одному кабінеті, я бачилася з нею частіше, ніж зі своїм чоловіком. Ми разом приходили на роботу, вирішували робочі питання, разом обідали, пили каву, обговорювали своє приватне життя, затримувалися допізна на роботі, коли щось не встигали закінчити в запланований термін. Я вважала її своєю найкращою подругою. 

Ми з чоловіком давно планували народити дитину. Коли Оксана дізналася, що я вагітна, мені здалося, що вона засмутилася. А через кілька місяців, коли прийшов час мені іти в декретну відпустку, колега взагалі була сама не своя, і навіть зібралася  написати заяву за власним бажанням і повернутися з Києва до свого міста.  Я дуже хотіла допомогти своїй подрузі. Знаючи, що їй подобається жити і працювати у Києві, я знайшла знайому з іншої столичної компанії, яка взяла Оксану працювати підлеглою до себе у відділ.  

Коли народилося маля, Оксана час від часу приїжджала до мене в гості у вихідні. Розповідала про свою нову роботу,  хвалилася, що почала  ходити на курси англійської, бо це потрібно було для нової роботи, а через рік  змінила роботу на більш престижну, перейшла працювати до відомої міжнародної компанії і дуже цим пишалася.  

Пройшов час. Маля підросло. Я вже почала нудьгувати вдома. Розпочала відвідувати курси англійської, записалася на фітнес.  І ось коли  я нарешті зважилася вийти після відпустки на роботу, Оксана мені хвалиться, що вона пройшла співбесіду до іншої престижної фірми з кращими умовами праці, а в компанії, де вона працювала на той час запропонували, щоб вона знайшла собі співробітника на заміну, за місяць передала йому всі свої справи, а потім вже  звільнялася. 

Я звичайно ж зраділа і запропонуваля їй себе на цю вакансію. Але ви не уявляєте, що я почула у відповідь. Виявляється, Оксана була ображена на директорку тієї компанії, тому що за пару місяців до цих подій директорка  не підвищила її на посаді, а  взяла  на вакантну позицію менеджера іншу людину за конкурсом. Оксана заявила мені, що я занадто хороший кандидат на цю посаду, і вона не хоче робити своїй компанії і  зокрема директору  такий подарунок після того, як вони несправедливо повелися з нею.  

Для мене це було шоком. Я вважала цю людину подругою, завжди їй допомагала. А коли одного єдиного разу попросила про допомогу, отримала відкоша. В результаті після відпустки я вийшла працювати на ту ж саму роботу, де працювала раніше. Швидко наздогнала пропущене за роки відпустки. Продовжувала відвідувати курси англійської, і за рік влаштувалася працювати до відомої міжнародної компанії.  

А з Оксаною я більше не спілкуюся і не заводжу близьких подруг, і вам теж не раджу. Жіночої дружби не існує.