Приїхавши до Польщі по студентській візі, я не міг уявити, що залишусь тут безвиїздним на кілька років. Я живу сьогоднішнім днем і не знаю, чи буде чим заплатити за житло і їжу завтра.
Мене звати Любомир, сам я з невеликого містечка на заході України. Виріс у звичайній сім'ї, батьки хотіли, щоб я здобув хорошу освіту і знайшов високооплачувану роботу десь у місті. Але після закінчення школи балів ЗНО вистачило лише на платне навчання в університеті, а це величезні кошти для моєї сім'ї. Знайомі розповіли, що вартість навчання у польському університеті приблизно така ж, як в українському, але вчитися потрібно лише три-чотири роки і можна ще працювати, отримуючи пристойну по українських мірках зарплату. Таким чином я потрапив до Польщі, витративши усі батьківські заощадження на оплату першого року навчання, на візу і гуртожиток. Майже одразу знайшов роботу на змивак у ресторані у вечірній час і встигав ходити на лекції до універу. Важко було, польську мову знав ще погано, але якось здав усі заліки і екзамени в кінці першого семестру. В другому семестрі мені запропонували роботу помічником кухаря в тому ж ресторані з більшою зарплатою, я звісно пог...